Звідки пішла Україна – чи не з Літок?

Назви місцевостей нашого краю різноманітні, бо утворені за різних історичних епох. Але небагато з них можна розглядати як такі, що пережили тисячоліття. Назва села Літки – один із таких реліктів.

Її походження народні легенди пояснюють по-різному. Тут і перекази про «літній випас» худоби остерського князя, і про «літню» княжу садибу, і про те, що засновником села був якийсь Літкович з Волині, і про єврея, який будував тут п-лоти, і походження назви від слова давнього «лит» – низина (Володимир Гузій) і ще багато іншого.

Найімовірніше було б припустити, що слово «Літки» є похідним від праіндоєвропейських слів lat, що означало «болото» (під Гоголевим є болото Літочки), або lei – «лити», але й це припущення не є вичерпним. (Коментар автора: спільна для багатьох народів праіндоєвропейська мова гіпотетично існувала до 3400 року до нової ери, після чого розділилася на індоєвропейські мови – грецьку, латинь, литовську, ведійську, готську, авестійську та інші).

У броварських Літок є чимало «двійників» як в Україні, так і за її межами. На наших теренах це населені пункти Літки на Житомирщині і Хмельниччині, Літин і Літинка у Вінницькій області, Літин і Літогоща – у Волинській, Літиня і Літовище – у Львівській та Літвиця у Рівненській. За кордоном це, наприклад, Лієтува (Литва) та Латвія. Народ кельтів називав Британію Літавією.

Характерно, що назви з коренем літ-, лит-, льт- мають і чимало річок на величезній території  від України до Прибалтики та басейнів Одеру і Дунаю. Це ріка Литиж, що впадає у Десну, Літь та Літка із басейну Бугу, Латориця у Словакії, Лайта в Нижній Австрії та Лейта у Прибалтиці і ще багато інших. А також річка Альта на Київщині, витоки якої дехто із дослідників (Дмитро Гамалій) виводив із джерела Катеринина Криниця, що за Броварами. У руських літописах її називають також Лтицею.

Якщо виходити з того, що корінь літ-, лит-, льт- означає баговиння, то незрозуміло, чому люди називали так свої поселення, а тим більше – річки. Навіть коли їхні береги й були вкриті драговиною , то фіксувати цю ознаку простим визначенням «болото» було б нерозумно. Особливо у такому краю боліт як Лівобережжя Київщини. Наприклад, у Броварському районі їх десятки, але кожне має власне ім’я – Гале, Чортове, Мешкове, Довге, Глиницьке, Товлуйове, Ковпит тощо. І жодного з назвою «Болото».

Напрошується думка, що корінь літ-, лит-, льт- у більшості назв поселень і водних об’єктів означав щось інше. Можливо, якийсь просторовий вимір?

Спробую викласти свою гіпотезу на прикладі згаданої вже річки Альти, яка впадає у Трубіж поблизу міста Переяслав-Хмельницького.

За часів Київської Русі вона мала прикордонне значення: була рубежем між Київським і Переяславським князівствами. На Альті у ХІ- ХІІІ століттях була збудована система руських укріплень, які захищали Київ зі сходу. В основному, від кочівників-половців, які доволі часто «навідувалися» на руські землі.

То чому «Альта»?

Звук «а», який нехарактерний для давньоруської мови на початку слова, міг дійти до нас із праіндоєвропейської доби. І означав він протилежність чомусь. Можливо, компонент «а-льт» у назві річки вказував на її «окраїнність», віддаленість від якогось етнокультурного центру. Тоді логічно припустити, що корінь літ- був визначенням головного поселення, серцевини якоїсь території. У нашому випадку цим поселенням і є Літки. Річка Альта – окраїна племінних володінь, останній їхній рубіж.

У зв’язку з цим хочу навести кілька прикладів із німецької мови, на які свого часу звернув увагу дослідник Василь Сердюк – усі ці слова несуть смислове значення «окраїни». Наприклад, halten – зупинятися, halt – стій (тобто, зупинись, бо далі край), altе – старий, стара (край життя), spalten – ділити (відкраювати), letzt – останній (крайній) тощо.

А-льта на сході території, Літки – на північному заході. Неподалік Літок-Літочок величезне (єдине таке на Дніпровському Лівобережжі) городище площею понад 30 гектарів. Воно добре вписується у навколишню болотисту місцевість – там, де до валів підходить драговина, вони нижчі. За межами городища – залишки неукріплених поселень, уламки глиняного посуду доби бронзи (кінець четвертого – початок першого тисячоліття до нової ери).

За народною легендою, що її записав броварський дослідник Володимир Гузій, це давнє поселення називалося Крем (порівняйте з «Кремль») і мало браму та герба – Золотого Вершника. Звести таку значну споруду можна було тільки за участі сотень людей. Що свідчить про добру організацію роботи. Яка неможлива без міцної централізованої влади, стабільного розвитку землеробства, скотарства, ремесел та обміну між окремими племенами.

Тобто, назва Літки і вказує на наближеність до древнього племінного центру Лівобережжя – Крему. Територія, де вони розміщені, могла зватися Летською землею. Подібно до того, як в Румунії є місцевість Олтенія, порубіжжя якої – річка Альт або Ольт.

Хочу додати, що у княжому Києві були навіть ворота, які «дивилися» на нашу територію – Лядські, а скоріше всього, Летські.

Отже Літки – древнє поселення біля центру Летської землі, власне – її центр. Річка Альта – рубіж, окраїна.

Не виключено, що в майбутньому саме ця частина Лівобережжя отримала назву з тим же самим смисловим значенням – Україна-Вкраїна, себто «внутрішня, своя земля». Саме така назва уперше згадується у Київському літопису під 1187 рік.

Поділитися:


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *